Завантажити

«влади» виступали, крім самого голови, його заступники, голова спорткомітету, дехто з наближених «ділових» і «менти».
Останні були майже професіоналами і, постійно виступаючи за місцеву команду «Динамо», регулярно перемагали в обласних і міських чемпіонатах із футболу.
Щоправда, у перемогах останніх семи років був один досить пікантний нюанс: лідером і головним бомбардиром команди «Динамо» був такий собі Джек, і він не був ні майором ДАІ, який був за центрального захисника, ні капітаном СБУ, який відпрацьовував на полі лівим «хавом», а був одним із останніх офіційно визнаних авторитетів — лідером місцевого злочинного угруповання.

* * *

Вперше Женьку охрестив Джеком саме Макс.
Трапилося це ще в піонертаборі, після другого класу, куди вони були відправлені батьками за жорсткої умови друзів: «Я без Максима — нікуди!» — вперто стояв на своєму Женька. «Поїду тільки з Женькою», — висував свої умови Максим.
І настояли ж таки на своєму.
Так склалося, що в перший клас вони потрапили з одного дитячого садка — батьки прагнули, аби їхні чада із першого ж класу вивчали англійську мову.
Школа була не в їхньому районі, і вже після місяця навчання батьки вирішили, що відправляти хлопчиків до школи удвох цілком безпечно.
І ровесникам, і задерикуватим другокласникам не дуже довго довелося втовкмачувати: хто полізе з’ясовувати стосунки до одного, то неодмінно буде мати справу з обома. А розбиратися з двома шибениками, які вважали, що кулаки є вагомим аргументом для кривдників, охочих не було.
У піонертаборі вони швидко засвоїли привезене одеськими пацанами поняття: якщо на початку сутички твердо забита умова — «один на один», ніхто не має права втручатися у бійку цих двох, доки вони самі не оголосять рішення про її завершення.
Максимко завжди був лідером. Женька, без зайвих роздумів, завжди за нього підписувався.
Літо було у розпалі. Сонце не жаліло проміння — світило, як розплавлений бурштин. Купайся та загоряй коло річки.
Довкруж піонертабору виструнчилися смоляні сосни, як дужі воїни зачарованої армії, а легкий вітерець розносив духмяні цілунки квітів.
Одним словом, гуляй, душе!
Та Максима з Женькою зовсім несподівано надибало ще одне випробування. І звалося воно — Ігорьок.
Товстун Ігорьок, значно крупніший за однолітків хлопчина, що закінчив третій клас і мав дивну життєву потребу: щедро роздавати наліво й направо щиглі та стусани, проходячи повз малюків. «А що, хіба шкода?»
Коли таку відзнаку отримала й потилиця Максима, що саме грав у шахи, той, не роздумуючи, кинувся на кривдника.
Зрозуміло, що за друга миттєво підписався і Женька.
За свого, аби провчити нахабних малюків, кинулися однолітки Ігорька. Купу малу швидко розібрали вожаті. У розірваній тенісці, зі скуйовдженим волоссям, відтягнений вихователем, Максим вихопив своїми шаленими очима кривдника і красномовно, виставивши вказівний палець, не по-дитячому прошипів: «Один на один!»
Ігорьок був настільки самовпевненим хлопцем, що навіть не рахував цю комаху за гідного суперника:
— Розберуся, як із комарем!
Впевнені у своєму товаришеві були і його друзі по загону: «Хто б ото сумнівався!» Тож вони прийшли подивитися на бійку, як на забаву.
Зібралися всі за їдальнею, після вечері, коли соснове гілля проціджувало різнобарвне сутінкове небо.
Максимко ж не мав ніякого сумніву у своїх намірах провчити Ігорька. Спускати таке він не збирався. Женька для вірності прихопив із купи піонерського металобрухту гарний прут арматури, а для певності справи ще й засунув заборонену зброю під спортивну вітрову куртку.
— Ну, що, сопливе диво, каятися прийшов? — почав Ігорьок, хизуючись своєю впевненістю.
Максим вхопив поглядом обличчя кривдника, очі його блимнули блискавкою і затремтіли, напружилися, як у голодного хижака, що націлився на здобич.
— Ну, ти що, шкет, в зуб захотів? — і тут Ігорьок несподівано вдарив із усіх сил у щелепу Максима.
Пацани ахнули від побаченого. Із розбитої губи Максима почала бігти кров.
Та Максим, замість очікуваних сліз та визнання сильнішого, по дорослому відвернув голову вбік, сплюнув скривавлений молочний зуб і, жорстко подивившись прямо в очі кривднику, просичав:
— Ну, суко, тримайся!
І кинувся у бійку, не відчуваючи ні болю, геть — нічого, від хвилі люті, що затопила його.
І вже за хвилину безтямний від страху Ігорьок лежав на землі, вимазаний кров’ю, що юшила з Максимової губи, і захлинався вигуками про пощаду. Максим сидів верхи на супротивнику й безжально гамселив його худими рученятами.
Спочатку розгублені й збентежені хлопці з Ігорькового загону ворухнулися було кинутися на допомогу приятелю, аж тут арматурний кийок, що завчасно був прихований Женькою, дочекався свого часу і вискочив зі своєї засідки.
Женька загорланив:
— Стояти, падлюки!
Так, таки залізний кийок був вагомим аргументом, щоб змусити зупинитися хлопців. Бо такий аргумент спочатку потанцює як метелик, а згодом прикладеться, як

читати