Завантажити

вантажівка. Тож, не дивно, що ніхто не захотів бути героєм. Занадто хоробрі щезають занадто швидко.
Максимко не заспокоївся, доки не запхав у рота нажаханому кривднику пару шишок, що таїлися в кишені, чекаючи піонерського вогнища.
— Ну, що, досить?! — по діловому втомлено видихнув Максим, і презирливо прошипів в обличчя кривднику:
— Не треба нас чіпати!
Ігорьок пополотнів, кольору його переляканого обличчя міг позаздрити ванільний пломбір.
Коли ошалілий Ігорьок і його команда підтримки побігли про все доповідати дорослим, Максим вдячно подивився на друга.
Незважаючи на розбиту губу, Максимові стало набагато краще. Пахощі живиці лоскотали ніздрі, а липневий присмак розпарених лісів паморочив голову.
Хотілося щось гарне сказати другові, та він не знав, які слова тут потрібні. Адже зрозумів, що друг відтепер став ще надійнішим, і зовсім несподівано для самого себе відчув, що вони подорослішали. І раптом випалив:
— Ну, що, Джеку?
Женька, який у цю мить перетворився на Джека, стенув плечима: «Джек? Ну, то хай буде Джек!», але запитав:
— А ти хто?
Максим замислився, як же відтепер називатися йому, бо це ж, може, на все життя. Задума затяглася.
— А ти будеш Максом, — швидко знайшовся Джек, допомагаючи ваганням друга.
— Точно! — прийняв своє бойове хрещення Макс.
В школі вірні друзі вчилися по-різному.
Макс завжди був відмінником. Особливо легко давалися йому такі науки, як фізика й математика. Навчання нагадувало постійний поєдинок: чи осилиш знання, чи — поступишся?
На контрольних роботах, як правило, Макс примудрявся вирішувати два варіанти: один — свій, другий — Джеків. Треба було тільки зробити це якнайшвидше, аби Джеку вистачило часу списати.
Джек був хлопчина кмітливий, але, мабуть, тому що в школі викладали трохи не ті предмети, в котрих він міг по-справжньому проявити себе, всю свою внутрішню енергію, що просто била через край, він направляв у спорт. Разом із Максом вони грали в нападі футбольної команди дитячої спортивної школи, та в шостому класі в Джека з’явилося нове захоплення, що поглинуло всю його хлопчачу душу — бокс.
Якось пізньої осені, коли на вулицях листопаду поруч з вітром, що здатен відтворювати виючих примар, накульгував сірий дощ, а зачарована осінь разом з авто танцювала в міських калюжах, Джек, після виснажливих футбольних тренувань, вирішив трохи побайдикувати.
Тобто не просто знічев’я згаяти трохи часу, а вивчити, що ж нового з’явилося на торгівельних полицях «Дитячого світу». До Нового року залишилось трохи більше місяця, і магазини міста почали змінювати свій подекуди обшарпаний вигляд на більш привабливий, святковий.
Макс тоді прихворів і пропускав тренування, тому це був рідкісний випадок, коли Джек здійснював свою розвідку наодинці.
О цій порі — в кінці листопада, вечоріє доволі рано і швидко. Вже близько п’ятої години вечора до боротьби із суцільною темрявою приступив не дуже чисельний загін ліхтарів місцевого освітлення, що дислокувався в центрі.
Захопившись випробуванням неперевершених передноворічних придбань — набору «бенгальських вогнів» — Джек непомітно для себе пройшов пару сотень метрів від більш-менш освітленої частини міста й опинився в парковій зоні, панувала суцільна темрява.
Він побачив це, лише коли черговий «бенгальський вогник» розчинився у темряві, але не знітився. Доволі вправно він знову дістав сірники з кишені, та, прикриваючи долонею невеличке полум’я, підніс його до чергової сіренької палички, яка за мить перетворилася на сяйво дитячої душі.
Та на цей раз це диво висвітило перед Джеком не радісні, а навпаки, доволі погрозливі погляди трьох підлітків, які виникли нівідкіль.
— Закурити не знайдеться? — роздався голос темряви. Перекладати було не треба: «Будуть бити».
І — вдарили. Шансів у одинака не було. Били у темряві, групою, і досить кваліфіковано.
«Боксери» — зрозумів Джек і знепритомнів, розчавивши під собою решту сіреньких паличок, котрим не судилося стати справжніми святковими вогниками.
Трохи очунявши він із землі почув фрагмент розмови своїх кривдників:
— Наступного разу треба чіткіше відпрацьовувати хук — з правої.
«Нічого, ще відпрацюю», — дав собі слово відпрацювати цей удар на кривдниках Джек.
За декілька днів, як то буває з рішучими хлопцями, він, із іще помітними синцями, з’явився перед дитячим тренером із боксу — «Івановичем».
До «відпрацювання» хуку і аперкоту на трьох кривдниках залишилось менше року.
Тренер Джека із боксу — «Іванович» — покладав великі сподівання на підлітка, у якому бачив надзвичайні здібності, цілеспрямованість, чималу затятість.
Через рік занять Джек вже був чемпіоном області у своїй вазі і в своєму віці. У дев’ятому класі він вже став призером престижного всесоюзного турніру.
Згодом навіть випускні іспити Джек разом із «Івановичем» здавали екстерном у зв’язку із поїздкою на чемпіонат Європи серед юніорів.
Та у десятому класі кипуче життя Макса і Джека раптом круто змінилося.

читати