Завантажити

його свідомості імпульси великого душевного болю.
«Будь-який вчинок кожної людини може спричинити біль, — думав Макс. — Собі чи іншому. Та це не підстава не діяти».
— Максе, ти мене чуєш? — прорвався до нього голос Іри.
— Так, так. Я як щирий друг Джека підготую його і сам про все скажу, — як робот проторохтів Макс, намагаючись відсунути тягар з душі, котрий відчував майже фізично. Він підвівся і рушив до дверей.
— Бувай! — притулив руку до правої скроні й ступив за поріг. Головний біль був розміром з коня, та ще й брикався.
Іра провела Макса розгубленим поглядом: «Щось вийшло не так...» Сумління точило їй серце, мов хробак садове коріння.

Увечері Джек зустрів Макса дивним поглядом.
— Максе, що з тобою? Не мовчи, кажи!
— Джек, послухай... Ну... Вона тебе любить, — якось незграбно справлявся Макс із добровільно взятим на себе тяжким дорученням.
Так, вони були найближчими друзями, та про почуття до Ірочки вони говорити ніколи не наважувались, чи то лякалися сокровенного, чи намагалися не нашкодити вірній чоловічій дружбі.
Джек наче збожеволів од щастя. Занадто хороші новини іноді приголомшують. І він ошаленілий, ніби про це сама Ірочка йому сказала, раптом обійняв друга...
Джек з Ірочкою стали все частіше проводити час разом, а Макс занурився в науку.

Коли після баскетбольного матчу Макс побився з пацанами ворогуючого району, Джек дуже розлютився й підняв на ноги молоду братву зі свого району.
Вулиця на вулицю, район на район — вже невідомо й коли розпочалася ця традиційна молодеча «розвага». У жорстких групових бійках, на відміну від російських кулачних боїв вікової давнини, в хід частенько, йшли різноманітні підручні засоби: дерев’яні штахетини, армійські ремені, ланцюги, цеглини, що замінили пролетарські каменюки, а часом і кийки залізної арматури.
Цього разу за «чужинців», з незрозумілих мотивів, підписалися «ари», що прибули з теплих республік на навчання до одного з міських вузів. «Ари» про місцеві традиції не знали, і, як виявилося, прийшли з ножами.
У цій «м’ясорубці», що в міліцейських зведеннях згодом була охарактеризована «масовою бійкою людей сто на сто», Джек побачив, як уже, здавалося, завалений «ара» піднявся і ввіткнув ножа у пацана із його братви. Схопивши найближчу арматурину, (де й взялася?), Джек припечатав лоба «басмачу»:
— Не треба нас чіпати!
Троє загиблих, вісім — поранених, десять — затриманих — таким був арифметичний підсумок з міліцейського протоколу.
Інформація про такі події ніколи не потрапляла на сторінки «Правди», в програму «Час» чи в місцеву пресу. Разом із тим, не було такого райцентру у великій країні, де б не було подібних буденних подій.
Навіть сільські бійці, враховуючи певну віддаленість, з’їжджалися для «з’ясування стосунків» на колгоспних вантажівках.
До числа десяти затриманих потрапив і Джек. Аби не тренер Іванович, то замість рідного спортзалу чекали б на нього нари для недолітків.
Та цього разу минулося. Помста поки що небагато заважила на терезах Джекової долі. Лише по комсомольській лінії отримав сувору догану. А серед вуличних пацанів став народжуватися справжній «авторитет».
Іванович узяв Джека під свій прискіпливий нагляд. Після школи він прилаштував Джека на «дурфак». Так іронічно прозвали в народі факультет фізкультури місцевого педагогічного інституту. Після другого курсу, в перерві між зборами й змаганнями, вони із Ірочкою одружилися.
Макс навчався у столичному університеті і, на превеликий жаль для новоспечених молодят, не потрапив у щільний графік перерв між змаганнями Джека — за тиждень до весільного маршу Мендельсона, відлетів зі студентським будівельним загоном у сибірське місто Сургут, котре населяли переважно українці.

Через рік у Джека та Ірочки народилася донька — Світланка. Здавалося б, жити б і радіти.
Та коли дівчинці виповнилося два роки, Джек залетів по двісті шостій статті й відлучився на два роки, як і було зачитано у вироку суду. Фактично це був розбій. У день отримання заробітної платні в будівельному кооперативі Джек наїхав із братвою на будівельника — власника-підприємця.
Але той виявився не промахом — «міцним горішком», отож довелося пояснювати свої претензії у більш доступній і зрозумілій формі, наносячи «тілесні ушкодження середньої тяжкості».
Менти, що називається, «пасли» ситуацію і замели усіх «братків» на гарячому. Щоправда, не встигли попередити лівий боковий Джека, що саме і наніс «тілесні ушкодження середньої тяжкості».
Слава Богу, братва не стояла осторонь, допомогла — попрацювала зі слідством, із потерпілими, так що розбій перетворився на «хуліганку».
«Ненависть впевнено веде до згуби»,— подумалося тоді Ірині.
Два роки, продовжуючи навчання в технологічному вузі з крихіткою-донькою на руках, Іра терпляче чекала Джека. Колишня романтика перших почуттів почала згасати.

Приходячи на побачення до Джека, Ірина почувалася пригніченою, скривдженою, можливо, обманутою у своїх

читати