Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

Ні, Джек не зменшив настирності в опануванні мистецтва боксу, він все так же із радістю лупив по шкіряному м’ячу і забивав просто неможливі голи, граючи за шкільну команду разом із Максом.
Макс теж продовжував забивати голи.
Більше того, на той час, він всерйоз, не по роках, захопився ще й малозрозумілою для багатьох робототехнікою.
Але...
У дев’ятому класі в їхнє життя, переступивши першого вересня поріг їхньої школи, ввійшла Вона.
Оскільки друзі були однім цілим, вони просто не могли не закохатися в неї разом. Притому, а так як це було вперше, то з усією палкістю хлопчачої душі.
«Ірка!» — по хлопчачому гукали вони її в класі. «Ірочка!» — шепотіли вони її ім’я, зарившись носом у подушки, чи то уві сні, чи то в блаженній дрімоті.
Іра Фадєєва прибула в їхнє життя із села.
Ні, ніякого багатого дяді, щоб владнати її в таку школу, у неї не було. Із рідних тут була тільки тьотя Люся, яка жила в місті, їй і довірили свою талановиту доньку тато й мама. Спочатку тьотя Люся марно вмовляла завуча школи протестувати знання її племінниці — відмінниці сільської школи.
— Послухайте, знаємо ми рівень навчання в сільських школах, — відмахувалася завуч від настирної тітки, — їхні відмінники гірше за наших трієчників. Так, можливо, вони й не винні, що в них один педагог на п’ять предметів. Але який може бути рівень знань? — І за мить продовжувала: — Я все розумію, вам хочеться спробувати. Та чи думаєте ви про дівчинку, який у неї буде шок, коли виявиться після тестування, що вона має доволі посередні знання?
Дійсно, у сільській школі, де навчалася Іра, вчителів було небагато: фізику, математику, англійську мову, фізкультуру і працю викладав директор — Сан Санич — фронтовик, артилерист, високий міцний чоловік.
Іноді в Сан Санича виникало бажання викладати ще й історію, але, оскільки він багато чого зазнав у житті, вчитель все ж заставляв свій розум не керуватися емоціями.
А знав він і справді дуже багато, тому й любив іноді просто погомоніти на уроках.
Тож, коли безперспективний для математики син тракториста, якому майже все було «іксами» та «ігреками», виходив до дошки, не знаходячи навіть слів у виправдання за невивчене домашнє завдання, і мимрив під ніс: «Я забув...», Сан Санич дивився кудись у пустоту, можливо, крізь роки і чи то повчав учнів, чи вголос міркував:
— Пам’ять — надзвичайно важлива річ, яку має людина. Пам’ять творить дива. Якщо ти чогось не запам’ятав, не переймайся. Не переконуй себе у своїй нікчемності. Всі люди мають як достоїнства, так і вади. Наприклад, великий радянський шахіст Альохін міг грати водночас на сорока дошках наосліп, тримаючи усі партії під контролем. Уявляєте? А ось великий російський письменник граф Лев Толстой, навпаки, не відзначався чіпкою пам’яттю. Інколи він просив своїх домашніх перечитати фрагменти своїх же творів і щиро дивувався: «Невже це я написав?» Зрештою, пам’ять просто допомагає нам жити, — вже зовсім відсторонено, розтягуючи слова і виділяючи паузи глибокими подихами, продовжував Сан Санич. — Якби ми щоденно згадували ті невиправні душевні втрати: друзів, рідних — які нам довелося пережити, життя просто стало б нестерпним.
Рятівний дзвінок, здавалося, повернув учителя до реальності.
Та Сан Санич, не зізнаючись нікому, весь час жив у двох вимірах.
Як реальні були ці діти, які незвично тихо виходили із класу, так реальною була і його Танечка — медсестра санчастини, його перша і єдина любов, яка померла у нього на руках в липні сорок четвертого року.
Їй так і залишилося двадцять років.
Вона дивом уникла відправки на роботу до Німеччини, а після звільнення радянськими військами її села, точніше, того, що від нього залишилося, була призвана на військову службу.
Зі своїм убогим нехитрим скарбом: ложка, кухлик, мило та пара комплектів білизни, вона вирушила у свій похід назустріч радості й печалі.
У військовій полуторці, що чикрижила й розхлюпувала навсібіч прифронтову багнюку, вони й познайомилися.
Сашко й Микола були вже досить тямущими фронтовиками — капітанами-артилеристами. Помітивши молоденьких медсестер, Тетяну та Олену, що тільки-но прибули на фронт і саме хлюпали по коліна в багнюці, запросили і втягли їх через борт у кузов полуторки.
Микола був говірким і веселим хлопцем, тож йому було неважко зав’язати щиру розмову і швидко з’ясувати, що вони із Тетяною земляки — із Полтавщини. А Сашко сидів поруч, більше усміхався, аніж балакав, і все дивився на Тетяну і не міг надивитися.
— Не дивіться на мене так, — нахилившись до нього, сором’язливо прошепотіла дівчина.
— А як можна? — здивовано і ніжно перепитав молодий капітан.
— Я не знаю, — зашарілася Тетянка.
— І я теж... — признався досвідчений фронтовик.
І вони змовницьки розсміялися.
Розчервоніла від вітру й розмови скромна полтавська дівчина, яка перед початком війни збиралася вступити до педагогічного інституту, чи то від збентеження, чи від якогось дивного жару, що раптово охопив її серце, стрибнула із

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери