Завантажити

шукала тіло для переродження й обрала для цього саме Ірочку? Думка про те, що вона може бути десь поруч, почала бентежити його.
І вже коли Ірочка успішно пройшла тестування й покинула його школу, він відчув душевне задоволення і спокій.
На диво вчителів елітної школи, Ірочка за рівнем знань нічим не поступалася своїм новим однокласникам. Природна гнучкість розуму, здатність до миттєвого сприймання викладеного вчителем матеріалу, і, головне, свідоме бажання навчатися, невдовзі віднесло Ірочку до розряду кандидатів на вступ до елітних вузів. Не зважаючи на щире прагнення дівчинки самостійно вирватися «в люди», до більшого кола знань, природа все частіше стала пробуджувати в ній жіноче начало. Отож і не могла вона не помітити захоплені погляди Макса й Джека. Вона всім єством відчувала їх цікавість до себе.
І хоча вона намагалася думати про них логічно й раціонально, однак розуміла: «Про логіку тут не йдеться». Зрештою зізналася собі, що логічне мислення чудове для теорії, а життя грає логікою в гру: «круть-верть». Вона казала тому невідомому, що народжувалося в ній: «Мовчи, мовчи!» Але хіба так просто замовчати? Вона ж відчувала повсякчасно в собі то гіркоту, що підкрадалася до піднебіння, то набубнявілі у теплому припливі дивної енергії соски її юних пружних грудей, то серце, що хоче вискочити з неї.
Та Макса й Джека неможливо було уявити окремо, і вона мучилася тим, що ніяк не могла збагнути: хто ж так примушує битися її серце: часто, гулко, стрімко? «Невже обоє?!» — збентежено гадала вона.
Макс виділявся поміж інших як старанністю в навчанні, так і обсягом знань, і здавався їй надміру недоступним. Джек виглядав значно простіше. Можливо, тому, що не міг так мудрувато формулювати свої швидкі думки, як це однаково успішно робив Макс на уроках фізики і літератури, а можливо тому, що здавався трохи кумедним через свого орлиного перебитого носа і більше потребував жіночої ласки й тепла. Можливо, тому Макс усе більше ставав просто сердечним другом, а Джек — душевною потребою серця, можливо, коханням.
Прийшов таки той час, коли непогамовний лідер Макс, який сприймав пересторогу Ірочки, як певний знак долі, наважився нарешті заговорити про сокровенне.
Це був не урок літератури, і сиділи вони тишком один проти одного у крихітній кімнатці квартири тьоті Люсі, якої саме не було вдома.
Макса переповнювали почуття.
Йому вчувалося, що незрозумілі сили нуртують у ньому, то як стрімка вода в гірському водоспаді, то як прохолодна свіжість джерела. Язик не міг перекласти зрозумілою мовою того клекоту чуттів, тому затинався, роблячи словесні спроби фігур «вищого пілотажу», аби передати піднесені думки власника, що блукали навколо затіяної промови.
— Максе, ти про що? — розсміялася Ірочка і грайливо вигнулася.
Серце його закалатало і забажало подвигу, коли вона хитнула блискучим знаменом свого волосся.
— Я про дружбу, — незрозуміло чому швидко й по-діловому випалив Макс.
На якусь мить, що могла рівнятися з вічністю, запала тиша.
— Максе, а можна з тобою поговорити про щось важливе для мене? — трохи хвилюючись заговорила Ірочка і, наче випадково, торкнулася пальчиком долоні Макса. Дотик був м’яким, мов крильце горобчика.
— Так-так, аякже, будь ласка! — защебетав охоплений палкими почуттями Макс і віддано зазирнув їй в очі.
В тій глибині ховалося щось невідоме, загадкове.
— Максе, мова піде про твого друга — Джека, — відвівши погляд убік, ніби розглядаючи щось за вікном, тремтливим голосом стиха мовила Ірочка.
Сонце висвічувало прозорий рум’янець її ніжних щічок, кінчики пальців бриніли від хвилювання, мабуть що, всього її єства.
— Для друга — все, — як мушкетер, підхопив Макс, не відчуваючи ще нічого невтішного і невідступно милуючись дівчиною, яка в його очах була прекрасна, як янгол, як пісня...
— Максе, ти знаєш, мені здається, що я його люблю! — Обличчя Ірочки, яка, нарешті, виштовхнула із себе свою таємницю і висловила все, що так її турбувало, якось змінилося, і вона зустрілася своїми благальними очима з шаленим поглядом Макса. Ірочці раптом зробилося незатишно від Максового виразу обличчя. Він ніби очманів од мовлених нею слів.
«Боже, що я наробила?! Може, я поспішила визначатися?» — картала себе думкою Ірочка.
Мовчання стало пекуче нестерпним.
Все видиме й невидиме здалося Максові чужим і втраченим.
Очі його, що хвилину тому світилися радістю й любов’ю, вмить налилися біллю й нерозумінням того, що сталося. Спустошена душа відмовлялася приймати нове почуття, що було для неї чужим. Мозок переповнився шаленими хаотичними думками. Він мав би загорітися.
Макс трохи відсторонено подивився на Ірочку, але побачив якусь пустоту, погляд не міг сфокусуватися. Він несвідомо народив видих, що болісно відлунив у скронях і потилиці: «За що?»
Заглиблена в своє: «Чи правильний вона робить вибір?», не помічаючи страждання Макса, Ірина знову почала щось про Джека.
«Вона його любить», — наче скрипучий часовий механізм відбивав у

читати