Re: цензії
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Невимушені історії
Моє знайомство з притчами (маю на увазі не читання, а щось більше) Сергія Грабара почалося з... чорношкірих нігерійців.
Я вчила їх української мови. Переконана, що для вивчення будь-якої мови необхідне читання художньої літератури. І тут виникла проблема. Було потрібне щось українське, просте, хороше й космополітичне. Ідеально підійшов Грабар. Так що тепер у Нігерії одного українського письменника знатимуть точно. Але тоді у ході підрядкового перекладу, коментарів тощо постав трохи інший світ, ніж я його знала з цих текстів перед тим.
Назва книги нічого хорошого не обіцяла. Вона - банально-патетична. Та ще й червона обкладинка. Трохи дратує, бо кожен з нас і так щодня мусить робити свій вибір. Тим паче, що у книзі не йдеться про жоден вибір. Йдеться про життя. Хоча, зрештою, життя теж можна назвати екзистенційним вибором.
Мала проза загалом у дечому виграє порівняно з іншими, більшими, жанрами. Нею можна довго і непоспіхом смакувати. Прочитавши кілька текстів, можна відкласти книгу і повернутися до неї за місяць чи за рік – так наче повертаєшся додому з далекої подорожі. Так і з книгою Грабара. Її важко читати всю й одразу. Тоді складається враження наче ти раптом отримав можливість чути чужі думки. Тебе сповнюють все нові й нові голоси, вони навалюються і ти вже не чуєш власного голосу, та й чужі не можеш розібрати. Стає важко, тому варто зупинитися.
Цю книгу не можна читати поспіхом, бо пам’ятатимеш тільки фарби і відлуння далеких голосів. Або ж не пам’ятатимеш нічого. Кожний текст – окрема розмова, своя розповідь про чийсь прожитий день. Так наче сторінки з різних щоденників, дихання різними подихами, серцебиття з різними ритмами.
В анотації до книги жанр творів Сергія Грабара визначено як новели. Як на мене, це швидше притчі. До речі, так була названа одна з його книг, що вийшла у серії «Інша проза». Ці притчі ненав’язливі і прості – як життя. Вони підозріло правильні і спокійні – таке відчуття, що автор довго дерся на високу гору, видерся, вдихнув-видинув і написав. Тихо й умиротворено. Його герої не борються, не прозрівають, не страждають. Вони просто живуть. Я їм заздрю...
Книгу поділено на чотири частини – з книги «Від першої особи», з книги «Стан душі», з книги «Сецесії», «З нових творів». Перша частина – апокрифічні оповіді про Спасителя. Друга – оповіді історичні та легенди, третя – оповіді людські.
Вони наче скельця у калейдоскопі, з яких кожного разу виходять інші візерунки, альтернативні історії, не такий світ. Бажання - все, що знаєш, розповісти по-своєму. Тому так багато інтертекстуальних вплетень, алюзій та переспівів, відчуття, що колись це все було і було саме з тобою.
Тут є люди, квіти, картини... Тут все живе. І водночас справжнє. Воно промовляє до тебе.
«Я пізнаю світ, як ті прочани, я пізнаю себе, і моя душа втілиться в перлину і житиме в ній – рік, сто років, тисячу» - це про черепаху.
Або: «До мене, наче до святині, йдуть прочани, вони поклоняються мені, вони моляться на мене, вони звеличують мене. А може, я такою і є, бо всі шепочуть: «Яка краса, яка чистота!» - це про троянду.
«Маленьке серце застукотіло, занепокоїлося, воно заблукало в цій природі, в цьому житті. Повернути назад, але куди? Вперед, але там темрява, ні – он вогник, там світло, там новий день. Туди до цього світла, і далі, далі у життя, бо я дарунок Всевишнього, я янгол, що спустився на землю...» - це про метелика.
«Ви знаєте відчуття, коли мурахи по шкірі, коли холоне кров, коли суцільна паніка, коли небо і земля змішуються, коли вода і полум’я – все разом, коли світ розхитується, як маятник, і ти в його середині. І все гойдається, гойдається...» - це про собак.
Деякі притчі вражають своєю простотою. Автор оповідає історії про свій світ – невимушено і легко, наче дихає. Історія з дядькою Миколою, чия молода душа змушує старе і немічне тіло підвести з ліжка. Історія про трагічне кохання до портрету Джоконди. Історія однієї втрати. Історія про Ісуса і тих, хто були біля нього. Історія про квітку, що сплутала блиск армійського чобота з блиском слави. Історія про музиканта, який своєю грою хотів закликати до молитви. Історія про подорож у своє життя. Історії про віру, спасіння, небо, чекання, погляд. Бо всім нам хочеться цих начебто банальних речей. Завжди хотілося. «Хотілося ніжності й уваги. Хотілося миттєвого погляду, що запалює і полонить, надихає і штовхає на безглуздя. Хотілося – лету, крил і неба безмірного. Хотілося, щоби обернулися до тебе, коли ти стоїш і чекаєш. Хотілося впевненості й спокою, щоби без криги і холоду, щоби без сутінок».
Це іторії іноді занадто буденні, без претензій на оригінальність. І у цьому їх своєрідний шарм, бо за складною метафорикою та символічними викрутасами ми забуваємо, що можна просто писати, писати про те, що не потребує барокових художніх засобів.
Ця книга нічого не міняє у житті, як то і має бути зі справжніми книгами. Після її прочитання не виникає бажання щось змінити у своєму чи іншому житті, а тим паче змінитися самому. Але... Ти робиш свій вибір, беручи книгу до рук. Бо хочеться знати, що десь, біля джерела, сидить дивак, для якого «кохання як відчуття, як подих, як марення». Хочеться вірити, що хтось пам’ятає, як «шовк лився шовковим світлом, розпадався безліччю шовкових променів». А ще вірити у те, що колись можна зустріти свою помолоділу душу.
Сергій Грабар. Вибір. – Тернопіль: Джура, 2009. – 112 с.
Додаткові матеріали
Коментарі
Останні події
- 06.12.2024|18:41Вікторію Амеліну посмертно нагородили Спецвідзнакою Prix Voltaire
- 03.12.2024|09:25Дискурс радянського самовбивства
- 28.11.2024|14:49Видавництво Старого Лева спільно з Talents for Ukraine запускають серію подій "Читати. Говорити"
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева