Для дітей треба писати набагато краще, ніж для дорослих. Не дивитися на малюків зверху донизу, а бачити світ їхніми очима. Письменниці це вдається. І ще. Не знаю як кому, але я вважаю, що написати казку набагато важче, ніж роман.

“Про маленького метелика” – це збірка казок. Крім тієї, що дала назву книжечці, сюди увійшли “Як горобець легкого щастя шукав”, “Як ящірка пожадливого півника провчила”, “Про маму-лисицю та її вовченят” і “Як вуж намагався гадюкою стати”.

Кожна казочка розв’язує якусь дорослу проблему. Але дітям треба вже зараз бути готовими до життя. Звичайно, у казці Добро перемагає Зло, хоча в житті не завжди так буває. Проте оптимізм казки завжди бере гору і заряджає дитину на позитив.

Ось маленьке пташеня, розбалуване батьками. До самої їхньої старості сидить у гнізді, нічого не робить. Батьки вже не можуть прогодувати свого одинака. Горобець намагається знайти своє місце під сонцем, але це йому не вдається. Хотів бути помічником у жайворонка, але ж не навчений до роботи. Оженитися на сороці теж не виходить, бо та хоче подарунків. А де ж їх дістати? Пугач теж зі свого гнізда вигнав. Не залишається нічого іншого, як повернутися до свого гнізда. Відтоді горобець став помагати стареньким батькам, одружився з горобчихою і своїх діточок мав. Вчив малечу, як треба жити.

Метелика ображало те, що його називають маленьким. Це здавалося йому найбільшою несправедливістю на світі. Як це подолати? Вирішив попросити поради в інших. Роботяща тітонька бджола порадила йому пити солодкий квітковий сік, щоби вирости. Чарівний братець махаон сказав, що треба щодня літати якнайвище, біля самого сонечка, щоби стати великим і сильним. А дідусь джміль сказав, що маленький не той, хто малий, а той, у кого маленьке серце. Останні слова були не дуже зрозумілі метелику, але посоромився відволікати мудрого джмеля безглуздими запитаннями. А тут трапилася нагода перевірити, чи справді він маленький метелик. Врятувавши комарика від жаби, метелик став героєм в очах навколишніх. Кожний казав, що це завдяки їхній пораді він став великим. Лише джміль прогудів: “Бачу, що ти зрозумів, що в житті найважливіше”.

А ось півник поглузував із ящірки: і шкіра в неї гола й зелена, і очі маленькі, і рот великий. Вирішила ящірка провчити півника. Насипала в клунок камінців замість зерна. Згодом півнику довелося на базарі позбутися свого зерна, бо хотів обдурити ящірку. Але на цьому їхні пригоди не скінчилися. Ящірка каже, що є такий барабан, ударивши по якому станеш з малого пана великим. Насправді це було осине гніздо. Можна лише здогадатися, що сталося потім з півником. Проте помста ящірки на цьому не скінчилась. Вона змастила тіло півника, покусаного осами, олією і сказала пірнати в озеро, щоби полегшав біль. Але риби об’їли півникове тіло. Залишився він без пір’я. Сидів в курнику, чекав, коли нове виросте. “Відтоді змінився півник. Такий чемний та ввічливий став і вже ніколи не брехав, і на чуже добро не зазіхав”.

Мама-лисиця виховувала трьох вовченят, рятувала їх від бід. Але одного разу потрапила в капкан. Змушена була відгризти собі лапу, щоби втекти від собак. Сказала, щоби вовченята тепер годували її. Але з названою матір’ю залишилося лише одне вовченя. Двоє його братів не захотіли їй допомогати. Вовченя виросло, одружилося, вже мало дітей. Якось повернулися із полювання з вовчицею і розповіли лисиці, що зараз тут будуть мисливці з собаками. Лисиця зметикувала, що треба робити. Їй відкусили кінцівку хвоста, залишили у норі, а самі подалися подалі в ліс. Так лисиця знову врятувала вовка та його сім’ю. Коли знову прийшла біда, вовк не покинув лисицю саму, взяв собі на спину і врятував. Так вона й жила у вовчій зграї аж до самої своєї смерті.

А ось вуж, якому не подобалося бути вужем. Захотів він стати гадюкою, яку поважають. Перефарбувався на чорне, поселився в лісі. Всі його боялися, бо думали, що це гадюка. Але будь-якій брехні рано чи пізно приходить кінець. Їжачок викрив брехуна, а звірі вигнали вужа із лісу.

Еліна Заржицька показала відмінні знання із життя братів наших менших. Ненав’язливо діти дізнаються про таємниці тварин, вчаться, наприклад, за жовтими плямами відрізняти вужа від змії.

Кожна казочка, як це і має бути, є повчальною. Письменниця для ілюстрації своїх висновків використовує народні приказки.

Книжечка “Про маленького метелика” Еліни Заржицької адресована малюкам. Але й батьки із задоволенням її прочитають, щоби зрозуміти внутрішній світ своїх дітей.