Жанр: детектив

Знаний у радянський час дослідник детективної літератури Абрам Вуліс дискутував із законом жанру, котрий застерігає авторів від зловживання фактором випадковості. Він зазначає: початок, зав`язка детективу, на відміну від початку звичайного роману, має включати в себе частку змістовного комплексу. Це – злочин як загадка, що вимагає пояснень. Тобто, випадковості невипадкові. Головний герой не може вирушати на пошук істини, якщо на загадку наштовхнувся раптом, із доброго дива. Тим більше поштовхом не може служити ірраціональна подія.

У своєму детективі «Зламані сходи» Борис Крамер (псевдонім франківського автора Василя Добрянського) дану константу порушує. Сюжет побудований на пошуку головним героєм, сорокадворічним журналістом Юрієм Холоденком, зниклого без вісті батька. Але з татом чоловіка нічого не пов`язує. Він зник, коли хлопчик мав лише два роки. Оповідь ведеться від першої особи, і Юрій сам признається: «Глибоко не цікавився історією зі зникненням тата». Аж раптом мама перед смертю промовляє досить ірраціональну фразу: «Знайди тата! Він живий! Він тебе чекає…». Серцем відчула, більш нічого. Та син обіцяє, бо мусить, а далі треба виконувати дане на смертному одрі матері слово.

Мотивація – так собі. Проте вже другий розділ змушує прискіпливого читача детективів припинити сікатися. Бо, впоравшись із мотивацією й вивівши свого героя на старт, далі Борис Крамер пропонує динамічний, створений за всіма жанровими законами детектив. Іноді навіть здається, що роман написаний з підручником або посібником. На фоні попередніх – «Справа №*** «Про страчений одяг» та «Полювання на полоза» - четвертий роман значно виграє. Власне, попередній, «Пернач полковника Вухналя», так само вийшов не найгіршим. Але саме в «Зламаних сходах» автор намацав найбільш, на мою думку, вірний для українського детективу, та й загалом – детективного роману, шлях.

Розслідування веде журналіст-самоук, і це теж поширений у світовому детективі персонаж. До журналіста чимало читацьких претензій, бо сищик у детективі повинен мати такий самий вільний доступ до інформації, який має поліцейський. Заразом володіти всім арсеналом героя-сищика: зброя, м`язи, інтелект, харизма, здоровий цинізм. Журналіст тут в реальному житті позбавлений лише одного компоненту: компетентності й допуску до секретної оперативно-розшукової інформації.

Ось чому в можливості діючого поліцейського віриш найбільше. Проте довіряєш більше все ж відставному, у якого світоглядний конфлікт із системою. І ставиш під сумнів можливості журналіста чи когось іншого, коли йдеться про збір інформації. Натомість аналітичних здібностей у нього не забрати.

Невідомо, чи мучать подібні сумніви Бориса Крамера. Та він цілком упорався з проблемою. Сищику-аматору допомагає відставний слідчий капітан Іларій Шаман. Сорок років тому він займався справою про зникнення його батька і з ним – ще двох чоловіків. Трійця поїхала на полювання й не повернулася. Стояв 1978 рік, пік радянського «застою», влада міліції й КДБ була абсолютною. Шаману натякнули, що справа глуха: «На Іларія насідав не тільки полковник Сахно, а й партійне начальство… Справа мисливців теж згоріла». Жодних слідів людей та автомобіля. І дивна обставина: мисливці мовби розчинилися в повітрі недалеко від психіатричного диспансеру. Об`єкт під серйозною охороною, до нього й близько неможна підійти.

Звісно, Юрій бере цей факт до уваги. Додає інформації для роздумів уперте небажання колег Шамана, таких самих відставників, серед яких є досить впливовий персонаж згадувати стару історію. За Холоденком раптом починають стежити. Раз по раз псують авто. Звучать погрози, чим ще більше інтригують героя. І ближче до фіналу стає зрозумілим його мотив: поховати свого мерця. Бо якщо доля близької людини невідома, ця особа робиться для кожного, хто в невіданні, непохованим мерцем. Чия неприкаяна душа мається й позбавляє душевного спокою інших. Тож найкраще – нарешті поховати й знати, де стоїть могила.

Фінал детективу розкривати гріх. Натомість варто завважити: тема розкриття давніх сімейних таємниць, їхній зв`язок із державними та поховання власних мерців для детективу не нова. Й досить популярна. Варто згадати «Передчасне прощання» Майкла Коннелі, «Посуху» Джуді Гарпер чи «Багряні ріки» Жана-Крістофа Гранже. Перелік можна продовжити. І сміливо включити до нього детектив українського автора. 

Оцінка*****(-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.