Завантажити

сподіваннях гідного, кращого життя.
Джек бачив це краще життя по-своєму — по-іншому. Він, як і колись, гаряче любив Іринку, тішив себе крихіткою Світланкою, але десь у глибині душі зароджувалося моторошне відчуття холоду.
Зона виявилася для нього досить перспективною другою освітою. Одна справа — на волі отримувати уявлення про «поняття», та вже зовсім інше — опинитися в рідній Alma mater цих понять, де потрібно правильно поводитися, аби вижити, та щоб вийти на волю із вірним розумінням життя.
Дорога у великий спорт після відсидки для Джека була закрита. Та після таких університетів із «понять», про змагання з боксу Джек уже й не мріяв. Він обрав інший — свій справжній шлях.

Спочатку Іра намагалася спокійно сприймати нову «роботу» чоловіка. З одного боку, вмовляла вона себе, вдома не стало проблем з грошима, а незабаром з’явилися й автомобіль з водієм, і затишна оселя, і якісний відпочинок. Але з іншого боку, доньці потрібен був батько, а жінці — чоловік.
Все це створювало для Ірочки уявність влаштованості, та її ніяк не покидало відчуття немотивованого страху, холоду, що вигулькнули звідкілясь якось раптово.
Від послуг прислуги Ірочка відмовилася. За цей час вона звикла всю домашню працю тягнути на собі: прати, прибирати, прасувати, куховарити і все інше. Так за виконанням цих обов’язків минало поточне життя, а тривожні думки не відпускали. «Ну що ж, — думалось Ірині, — Страх — головний ворог усіх по-справжньому живих істот».
Колись, опускаючи до прального автомату джинси Джека, вона автоматично, за звичкою, вивільнила кишені його одягу від вмісту. На долівку випала пара запечатаних презервативів.
Іра знесилено опустилася на долівку.
Рожевий туман буття щез перед її очима, і вона з пекельною гіркотою, що ранила її душу, відчула й усвідомила сірість, цинічність і безпощадність того світу, у котрому опинилася.
Повернувшись додому під ранок, Джек байдуже не побачив ніяких змін у дружині.
Напередодні, вона, після того, як тихо і судорожно наридалася за сплюндрованою уявною романтикою життя, все ж таки випрала все, що намічалося. Ранком Джек тихцем і непомітно одягнув ці випрані і випрасувані для нього джинси із парою покладених на своє місце у відповідну кишеню презервативів.
Раніше Ірина цілком довіряла чоловіку, тож ця подія приголомшила і шокувала її. Та тепер, через тиждень, коли по власному домашньому графіку вона знову приступила до прання, то вже націлено, свідомо, хоча не цілком розуміючи: «І навіщо це мені треба?», вивернула кишені Джекових джинсів. Одинокий презерватив впав на долівку.
Ніколи раніше вона не помічала за собою відчуття ревнощів. Але ні, це, мабуть що, і не ревнощі виникли, а щось інше.
Гіркота відчаю вп’ялася в душу, мовби кліщ у собаку чи хробак у коріння. І щоб не затрястися в нових судомах ридань, Ірочка сторчма кинулася на кухню і почала, щоб вивільнитися від лютої кривди, що була завдана її вірі, трощити посуд. Коли вона розправилася із чайним сервізом, що так і не зрозумів: «За що мене так?!», то бухнулася на долівку і дала волю залишкам розчарування і сліз.
Чомусь зараз Ірочка відчула себе беззахисною сільською дівчинкою, у якої відібрали велику красиву ляльку сільські хлопці, та ще й болюче штовхнули її:
— Ану, стерво, відчепися!
«За що?» — Ірочка закінчила схлипувати. Не було чим. Похмурі, темні думки, якщо вдосталь не вибалакатися, мають здатність розмножуватися, як гриби після дощу. Прикро, але це так. Із ким було дати розраду собі, хоча б у словах. При цьому укладі життя у неї не було близьких друзів. Згадався Макс, та він був далеко.
«Що ж його робити? Невже — змиритися? І це заради цього вона так оскаженіло навчалася, старалася збагнути сенс життя? Вона була мрійницею, — подумалося їй, — тобто постійно плутала те, що буде, з тим, що є. А в школі її життям завжди заправляла енергія віри в свої сили. Та тепер усе багатство, що мала її душа — це гордість. Ну що ж, прийшов час визначатися».
Ірочка пішла до ванної, похлюпала в обличчя і змила з нього залишки розпачу.
Думки набули більш спокійного плину: «Свобода волі — справжній скарб у цьому світі. І чим я ризикую, якщо почну будувати своє життя самостійно? Ризик існує тільки тоді, коли не знаєш, як із чимось упоратися». А Ірочка відчувала, що знає, як діяти, і якщо наважиться на це, то і віра в себе їй допоможе.
Вона витерлася насухо рушником і пішла неквапно складати свої і доньчині речі.
Ранком, ввійшовши до вітальні, Джек приголомшено зупинився: Ірочка сиділа на дивані коло упакованих великих спортивних сумок, незворушливо дивлячись перед собою, здавалося у небуття.
Він вмить все зрозумів. Він відчував, він знав, не важливо як, але це повинно було трапитися. Її душа нічим не поступалася по силі його, вона не могла сприйняти обраний ним шлях.
Але ж він обрав цей шлях для того, щоб налагодити краще життя їй та Світланці!
— Твердо все вирішила?
— Так... — не зводячи погляду видавила Ірочка.

Згодом в його

читати